Максим Залізняк — керівник гайдамацького повстання, відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.
Біографія[]
Ранні роки[]
Народився у селі Івківці близько 1740 року. Жив у найближчих селах : Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківці Уманського району. Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була заміжня за мешканцем містечка Медведівки. У віці 13-ти років, Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині. На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. В 20-х числах березня до Залізняка прибув козацький отаман Йосип Шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти Польщі. Незабаром Шелеста було вбито, а лист зник. До кінця квітня Залізняк зібрав в Холодному Яру, поблизу Мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства Річчю Посполитою, що особливо посилився в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської барської конфедерації тощо. Як і Барабаш за часів повстання проти Виговського, Залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення поширюючи серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право гайдамакам винищувати поляків та євреїв. У своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря в якому Залізняк був послушником.
В другій половні травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.
20-21 червня повсталі оточили Умань і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік гайдамаків Івана Ґонти, сотника надвірної міліції Потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. В Умані гайдамаками було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, жидів та українців-уніатів.
Повстанська Рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Чисельність гайдамацьких військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь, Полісся, Галичину. На початку липня діяло близько 30 гайдамацьких загонів. На землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.
Народився славний козак та майбутній отаман у 1739 році в селі Медведівка, що на Черкащині. Після смерті батька Іова Залізняка, маленький Максим певний час жив у старшої сестри. На момент коли йому виповнилося 13 років, вже був вирішений його життєвий шлях – Максим Залізняк почав служити на Запорізькій Січі, де став джурою Тимошківського куреня. Незабаром юнака посвятили в козаки та прийняли до Пластунківського куреня.
Через деякий час доля знову йому усміхнулась, вона мов би натякала на певний шлях і роль в житті України. 1762 рік став визначним, Залізняка призначили на посаду підпушкарія. В його обов’язки входила перевірка стану гармат, які були на озброєнні Запорізької Січі.
Загострене почуття справедливості та політична свідомість не давали Залізняку залишатись осторонь та закривати очі на відношення польського панства до підневольної Правобережної України. Репресії та погіршення умов життя народу спонукали його діяти. У березні 1768 року Максим Залізняк зібрав поблизу Мотронинського монастиря загін повстанців чисельністю до тисячі бійців, переважно селян та запорожців.
Спочатку хвиля обурення несла лише політичний характер, тому що поляки-католики називали православних дисидентами, тобто людьми, які відійшли від певного віросповідання.
Розвиток подій перемінив настрої повстання, яке згодом переросло в антифеодальний, визвольний рух. Максим Залізняк поширив чутки, що в нього є грамота від імператриці, яка дозволяє винищувати польських панів. Після цього в його військо звідусіль почали збиратися гайдамаки. Через деякий час він вже очолював 20-тисячний повстанський загін.
Вирушивши з Холодного Яру, гайдамаки протягом трьох тижнів захопили Медведівку, Смілу, Жаботин, Черкаси, Корсунь, Канів та Богуслав, підійшовши 20 червня до Умані.
Саме в цей час до коліївщини приєднується Іван Гонта, який тоді служив польській шляхті та навіть був старшим сотником на службі міліції. Гонта відповідав за оборону Умані, тому не дивно, що гайдамаки Залізняка захопили місто за лічені години. Повстання швидко набирало обертів та перекинулося на Київщину, Полісся, Волинь та Галичину, майже перейшовши на Лівобережну Україну. Цим серйозно занепокоїлась імператриця Катерина II. На її думку, якщо польська корона не зможе придушити повстання, Річ Посполита буде вимушена звернутись до Російської Імперії з проханням допомоги.
Саме так і сталося, і у конфлікт втрутився генерал Кречетников. Оточивши табір повстанців, російське військо заарештувало близько тисячі бійців разом з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою. Гайдамаки, вважаючи росіян своїми союзниками, не чинили опору.
Учасників коліївщини – жителів Правобережної України, на чолі з Іваном Гонтою було передано полякам та страчено. Максим Залізняк вважався підданим Російської імперії. Його, та ще 73 гайдамаків привезли до Києва в Печерську фортецю та засудили до побиття батогами, таврування та заслання в Сибір на довічну каторгу. Дорогою до Білгорода, Залізняку та ще кільком десяткам повстанців вдалося роззброїти охорону та втекти. Подальша його біографія невідома.