Українська повстанська армія

Українська повстанська армія
Тип:	Партизанська армія
Рід занять:	Протистояння німецьким окупантам і антирадянськтй збройний опір
Час діяльності:	1942 - 1956 рр.
Батьківщина:	Україна
Місце дій:	Україна
Зброя:	Трофейна зброя різного виробництва
Битви/війни:	Друга світова війна
Вороги:	Вермахт, Радянські партизани, Армія Крайова, Червона Армія

Українська повстанська армія, УПА — збройне крило ОУН (б) .

Діяла з весни 1943 року на територіях, що входили до складу Генерал-губернаторства (Галичина - з кінця 1943 року, Холмщина - з осені 1943), рейхскомісаріату Україна (Волинь - з кінця березня 1943), і румунської Трансністіріі (Задністров'я) (Північна Буковина - з літа 1944).

У 1943-1944 загони УПА діяли проти радянських партизанів, загонів польського підпілля - Армії Людової та Армії Крайової [5] [6]. C 1943 році діяла [5] [7] [8] [9] [10] проти німецької окупаційної адміністрації та її збройних формувань. У 1943-1944 роках підрозділи УПА були активно задіяні в організованому лідерами ОУН (б) знищення польського населення, переважно цивільного [11].

З відновленням радянської влади дію УПА було поширене на військовослужбовців Червоної армії, внутрішніх і прикордонних військ НКВС СРСР, співробітників правоохоронних органів і служб безпеки, радянських і партійних працівників, колгоспних активістів, представників інтелігенції, які приїхали «зі сходу», осіб з числа місцевого цивільного населення і структур ОУН (б), запідозрених у підтримці або лояльності радянської влади [12].

З середини 1946 року УПА пробувала налагодити співпрацю з французькими, британськими і американськими спецслужбами. [13]

Формально діяльність штабів і підрозділів було припинено 3 вересня 1949 года [1], але окремі дрібні групи діяли до початку 1956 года.

Передісторія створення

Міжвоєнна Польща

Організація українських націоналістів (ОУН) виникла ще в 1929 році в Речі Посполитої. Степан Андрійович Бандера (1909-1959), який став її керівником, - син греко-католицького священика, учасника громадянської війни на боці Західноукраїнської республіки проти польських, радянських, чеських військ.

Закінчивши класичну гімназію в 1927 році, Степан Бандера вже був членом революційної Української Військової Організації (УВО). Він виконував завдання УВО: розповсюджував листівки, підпільні видання, працював кур'єром. Одночасно він входив в студентську групу української націоналістичної молоді. Коли в початку 1929 роки постала ОУН, Бандера відразу став її членом.

Під керівництвом Бандери ОУН відмовляється від експропріаційних акцій ... просто кажучи, від грабежів, і проводить серію каральних операцій. Першою стало замах на життя шкільного куратора Гадомського, здійснене 28 вересня 1933 року, в знак протесту проти знищення польськими властями українського шкільництва та полонізації.

21 жовтня того ж року 18-річний студент Львівського університету Микола Лемик убив у радянському консульстві співробітника ГПУ Олексія Майлова. Цим політичним вбивством керував особисто Степан Бандера. Лемик добровільно здався поліції. Навіщо? А щоб під час суду розповісти про голодомор на радянській Україні. У Польщі про це майже не говорилося: поляки не мали нічого проти знищення українців.

У 1934 році ОУН організувала замах на життя міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У 1930 році Перацький проводив «умиротворення» повсталої України.

15 червня центрі Варшави Броніслава Перацького було вбито трьома пострілами в потилицю. Всі організатори терористичного акту були заарештовані польською поліцією. У грудні 1935 року 12 обвинувачених - в тому числі дві жінки - постали перед Варшавським окружним судом. Обвинувачені відмовлялися відповідати на питання по-польськи, вітали один одного вигуком «Слава Україні!», Спробували перетворити зал суду в трибуну пропаганди ідей ОУН.

13 січня 1936 року Степана Бандеру, Микола Лебедь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, інші - до 7-15 років тюремного ув'язнення. Процес мав величезний суспільний резонанс. Влада, не наважуючись привести смертні вироки у виконання, оголосили амністію. Бандері і двом іншим смертників смертна кара була замінена довічним ув'язненням.

В цілому на Варшавському і Львівському процесах 1935-1936 років Бандера був сім разів засуджений до довічного ув'язнення.

1 вересня 1939 року Бандеру утримували в поодинокій камері Брестської в'язниці. 13 вересня тюремна охорона розбіглася, і Бандера вийшов з тюрми.

1939

За оцінками сучасних українських істориків, на кінець 1939 року налічувалося 8-9 тис. Членів ОУН. Частина України - під Червоною Армією, частина - під вермахтом. Частина ОУН на чолі з Андрієм Мельником вважає, що треба робити ставку на Третій рейх. Інша частина на чолі з Бандерою - що треба створювати збройне підпілля і бути готовими до партизанської війни, в тому числі і з нацистами. Всі сходяться тільки на те, що СРСР - головний ворог.

Але Бандера хоче готувати повстання на Радянській Україні, постачати повстанців на Україні кадрами, планами, інструкціями, картами, посібниками. А за межами Радянської України готувати військові загони і проходити загальну військову підготовку.

Мельник хотів виступати не самостійно, а з Третім рейхом.

1940

Мельник і Бандера не домовилися. Розкол на «мельниківців» і «бандерівців» був таким же, як розкол РСДРП на «більшовиків» і «меншовиків». ОУН (б) - бандерівська і ОУН (м) - мельниківська.

Кожна угруповання з цього моменту проголошувала себе єдино законним керівництвом ОУН.

Бандерівці почали готувати повстання на Галичині та Волині.

1941

Весь 1940-й і перша половина 1941 року - час війни ОУН і НКВД. Справжньою війни, уявлення про масштаб якої дають цифри: 658 заарештованих ... 996 заарештованих ... розкриття 96 націоналістичних груп ... арешт 1108 підпільників ... захоплення 2070 гвинтівок, 43 кулеметів, 600 пістолетів, 80 тис. Патронів ... 86 бойових зіткнень при спробах переходу великих збройних груп на німецьку і угорську територію... 65 убитих радянських активістів...

Тільки в квітні 1941 року оунівці вбили 38 радянських і партійних працівників, провели десятки диверсій на транспорті, промислових і сільськогосподарських підприємствах.

У квітні-червні 1941 року НКВД ліквідували 38 повстансько-диверсійних груп, вбили і заарештували 273 оунівця.

З початком операції «Барбаросса» ОУН (б) на «звільнених» вермахтом територіях починає формування загонів української міліції. 25 червня 1941 року Ярослав Стецько в своєму листі-звіті С. Бандері писав: «Створюємо міліцію, яка допоможе прибирати євреїв». Українська міліція була широко задіяна в знищенні радянських громадян, і перш за все євреїв, циган та комуністів. Так до кінця осені 1941 року ці формування взяли активну участь у знищенні від 150 до 200 тисяч євреїв тільки на території рейсхскоміссаріата України. У 1942-му вони продовжили участь у знищенні єврейського населення в західних і східних областях України. Вони також входили до складу охорони концентраційних таборів для військовополонених та єврейських гетто.

30 червня у Львові на багатотисячному мітингу в присутності кількох німецьких генералів бандерівцями був проголошений «Акт відродження Української держави». Тут же вони створили уряд на чолі з Ярославом Стецьком.

Начебто Акт цілком вірнопідданий: «Українська національна революційна армія створюється на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у всьому світі».

Ядром цієї армії повинен був стати створений 25 лютого 1941 року зі санкції керівника абверу адмірала Канаріса «Український легіон».

Слідом за фронтом, що швидко рухався на схід, були відправлені невеликі загони оунівців ( «похідні групи») по 7-12 чоловік, які формували українські органи місцевого самоврядування та поліцію.

Ставлення німецького керівництва до ОУН було суперечливим. Військова розвідка, абвер, готова була підтримати ОУН. Адмірал Канаріс вважав, що лише при «створенні української держави можлива перемога німців над Росією» (Стецько Я. 30 червня 1941 м.Торонто, 1967. С. 203).

Абвер дозволив готувати групи ОУН в навчальних таборах абверу. Він виділив ОУН 2,5 млн марок.

За це ОУН постачали абвер інформацією про СРСР: про частинах Червоної Армії і внутрішніх військ НКВС, їх озброєнні, дислокації, чисельності, командному складі, місцях проживання сімей командирів, про військові об'єкти.

Влітку 1941 року ОУН формує «Легіон українських націоналістів». Німецьке командування планувало використати його для підривної роботи на українській території, тоді як Бандера розраховував, що ці підрозділи складуть ядро ​​майбутньої української армії.

Але політичне керівництво НСДАП на чолі з М. Борманом відкидало будь-яке була співпраця з ОУН.

Спроба створити власну державу викликала сказ Бормана і Гітлера. Як Тіто викликав сказ Сталіна, так і Бандера дратував Гітлера. Він зажадав негайно знищити «змову українських самостійників». 5 липня в Кракові був заарештований Бандера, 9 липня у Львові - Ярослав Стецько. Бандера постав перед берлінськими чинами, де від нього зажадали публічного скасування «Акту відродження». Не добившись згоди, Банді-ру помістили до в'язниці, а через півтора року - в концтабір Заксенхаузен, де він утримувався до 27 серпня (за іншими джерелами - до 28 вересня або грудня) для 1944 року. І після звільнення Бандери він категорично не пішов на співпрацю і відмовився зробити ОУН і УПА союзниками Рейху у війні проти СРСР.

З осені 1941-го ОУН (б) приділяє увагу наповненню української допоміжної поліції своїми прихильниками не тільки на заході, але й на сході України - «українська національно-свідома молодь повинна масово добровільно записуватися в кадри української поліції» на східноукраїнських землях. Саме підрозділи української поліції (4-6 тис.) Стали важливою складовою частиною формування Української Повстанської Армії (УПА) навесні 1943 року.

До кінця жовтня 1941 «Український легіон» в складі близько 650 осіб було перебазовано до Франкфурта-на-Одері, де з 25 листопада ц.р. його членами почалося укладання індивідуальних контрактів на службу в німецькій армії строком на 1 рік - з 1 грудня 1941 по 1 грудня 1942 р.

1942

До кінця березня 1942 го «Український легіон», де Роман Шухевич був заступником командира, був направлений в Білорусію в ведення 201-й охоронної дивізії вермахту. У квітні 1942-го рішенням проходила під Львовом другий конференції ОУН (б) «збройна боротьба проти німецького окупанта» відкладалася на невизначений термін. Основними завданнями ставилося боротьба «проти московсько-більшовицьких впливів, проти пропаганди партизанщини» і проти політичних ворогів - ОУН (м).

За 9 місяців перебування в Білорусії, за власними даними, «Український легіон» знищив понад 2000 радянських партизан, втративши 49 чоловік убитими і 40 - пораненими.

Створення УПА

Націоналісти продовжують суперечки. Всі вони вважають, що «все боєздатне населення повинно стати під прапори ОУН для боротьби проти смертельного більшовицького ворога». Чуються і заклики до повстання проти нацистів. Але більшість вважають: воювати треба проти поляків і радянських партизанів. Боротьба ж проти нацистів - другорядна. Вони не загрожують українському народові.

У лісах уже діють загони Тараса Боровця, який прийняв псевдонім «Тарас Бульба». Вони не підкоряються УПА, тому що не бажають брати участь в геноциді поляків і підкорятися Бандері.

Ряди майбутньої УПА в період з 15 березня по 4 квітня 1943 року поповнило від 4 до 6 тисяч членів української поліції.

У 1943 році після III надзвичайного Великого збору ОУН (на якому було прийнято рішення про «стратегії боротьби на два фронти - проти московського і німецького імперіалізму») ​​почалася масова «добровільно-примусова» мобілізація чоловічого населення в районах, контрольованих УПА.

Найбільшою своєю чисельністю УПА досягла навесні - на початку літа 1944 року - 25-30 тисяч озброєних бійців. Згідно з даними одного з командирів УПА, 60% старшин і стрільців були галичанами, 30% - волинянами і жителями Полісся і лише 10% - жителями Придніпров'я.

Військові дії

УПА та польське населення

Для початку оунівці вбили 38 з 160 професорів поляків, які проживали у Львові на червень 1941 року.

В кінці 1942 року під час очищення Цуманського району від «небажаного польського та українського населення» українською міліцією під виглядом прихильників комуністів було знищено понад 3 тис. Осіб.

Ще більш широкі дії проти польського населення ОУН (б) розгорнула з початком формування УПА - в березні 1943 року.

Відповідно до звітів радянських партизан, оунівці не розстрілювали поляків, а ріжуть їх ножами і рубають сокирами незалежно від віку і статі: Звідси їх назва у польського населення: «різуни».

Жертвами «очищення» стали понад 36 тисяч поляків (переважно жінок, дітей і людей похилого віку). До початку осені 1943 р багато районів Волині стали «етнічно чистими» - згідно зі звітом УПА-СБ за 1-10.09.43 (район Млинів), «за звітний період ліквідовано 17 польських сімей (58 осіб) ... Місцевість в цілому очищена. Ляхов чистокровних немає. Справа змішаних сімей розглядається ».

«Очистивши» від поляків Волинь, пішли на Галичину. Там поляків жило більше, у них були сили самооборони. «Довелося» підключити і дивізію СС «Галичина». Найбільш відомою спільною акцією УПА і СС стало знищення польського села Гута Пеняцька, де було вирізано холодною зброєю і спалено живцем понад 500 мирних жителів.

УПА вела успішну боротьбу з нечисленними польськими партизанськими загонами на Волині. Але як тільки на початку 1944-го формується 27-я Польська дивізія, як УПА відступає.

Проти великих польських з'єднань УПА діяла спільно з підрозділами дивізії СС «Галичина». Бої в південній Люблінщині в 1943-1944 роках вважаються польськими істориками найбільшими зіткненнями між УПА і польськими партизанами на території сучасної Польщі - обидві сторони втратили від 3 до 4 тисяч чоловік, переважно цивільного населення.

Українські націоналісти, службовці в вермахті і принципово не службовці, разом йдуть проти червоних партизан та польських патріотів.

З початку 1944 року починається широкомасштабна різанина поляків, «Волинська різанина». 10 липня 1944 командувач УПА в Східній Галичині Василь Сидор ще раз наказав «постійно нападати на поляків - аж до повного знищення останнього на цій землі».

Виконання цього наказу було зірвано настанням Радянської Армії. Але навіть в 1945 році, вже під радянською окупацією, йшли антипольські акції загонів УПА. Крапку тут поставило лише «добровільно-примусове» переселення польського населення в Польщу в 1944-1946 роках. Останні акти геноциду поляків припадають на початок 1947 року.

За даними польської сторони, тільки в Східній Галичині і тільки в першій половині 1944 року було вбито близько 10 тисяч поляків і ще більше 300 тисяч бігли у внутрішні райони Генерал-губернаторства.

Всього ж від рук УПА загинуло від 100 до 500 тисяч етнічних поляків. В основному мирне населення, в тому числі багато дітей.

Дії УПА проти нацистів

У пропагандистських виданнях ОУН і УПА «Iдея i чин», «До зброi», «Bicтi з фронту УПА» є багато описів численних боїв УПА з німецькими загарбниками починаючи з березня 1943 року. У всіх цих творах ворог несе численні втрати і найчастіше відступає. Втрати повстанців в цих «боях» зазвичай складають 1 до 16-50 «знищених німців».

Серед «боїв з німцями» є і опис операції в Івановій Долині... Польське село Янова Долина, знищене УПА в кінці квітня 1943 року.

У післявоєнних публікаціях ОУН і колишніх членів УПА зростає кількість і якість військ противника, його втрати і швидкість втечі з поля бою.

В одному з таких творінь дуже яскраво описується бій трьох батальйонів УПА з трьома дивізіями СС на початку липня 1944 року. УПА втрачає кілька десятків тисяч чоловік, трупами нацистів завалений весь ліс.

У зведеному службовому донесенні начальника поліції безпеки і СД від 30 червня 1943 року повідомлялося, що з боку українських повстанців «нападу на німецькі підрозділи були рідкістю, взагалі не було жодного випадку каліцтв службовців німецької поліції і військовослужбовців вермахту».

Рейхскомісар України Еріх Кох в своїй доповіді від 13 листопада 1944 року, торкаючись дій УПА, зазначив: «Українські національні банди ведуть себе не дуже активно». Він же в новорічному зверненні (1944) відзначав, що націоналісти в лісі «не становили для німців значущою загрози».

За німецькими даними, весною 1944 р дії УПА «проти інтересів Німеччини» виражалися в «... полонення і грабежі німецьких солдатів...».

ОУН і УПА уникали боїв з нацистами.

ОУН і УПА навіть не намагалися запобігти вивезенню близько 500 тис. Українського населення західних областей на каторжні роботи до Третього рейху, їм також не вдалося перешкодити «господарському грабежу народу» нацистами. Нацисти нічого не мали проти різанини поляків і євреїв. На низовому рівні йшло навіть співробітництво: в основному у вигляді обміну боєприпасів на сало і самогон.

Ось угорські війська захищали польське населення від терору УПА і з травня 1944 року вели активні бойові дії проти загонів УПА.

Фельдмаршал Еріх фон Манштейн у своїх мемуарах розповідав: «Взагалі існувало три види партизанських загонів: радянські партизани, які боролися з нами і тероризували місцеве населення; українські, які боролися з радянськими партизанами, але, як правило, відпускали на свободу потрапили їм в руки німців, відібравши у них зброю; нарешті, польські партизанські банди, які боролися з німцями і українцями».

Радянські партизани ще більш категоричні: «Ми не маємо в своєму розпорядженні будь-якими фактами про те, де українські націоналісти, крім повсюдної порожніх балачок у своїй друку, вели боротьбу проти німецьких загарбників і поневолювачів».

У доповідній записці від 22 липня 1944 року Д. Коротченко писав Микиті Хрущову: «Українські націоналісти не пустили під укіс жодного німецького ешелону, не вбили жодного німця, крім випадків знищення окремих поліцаїв».

Польські історики також відзначають активність УПА в геноциді поляків і боях з польською допоміжною поліцією, але не згадують про будь-яких значних зіткненнях з нацистами.

Співпраця УПА з вермахтом, СС і СД

До осені 1944 року німці звільняють С. Бандеру і Я. Стецько з групою раніше затриманих діячів ОУН. Німецька преса публікує численні статті про успіхи УПА в боротьбі з більшовиками, називаючи членів УПА «українськими борцями за свободу». Тільки воюйте, хлопці ...

Для поставок озброєнь і спорядження організовується повітряний міст, по якому в райони дій ОУН-УПА перекидаються діячі ОУН (б) і німецькі диверсанти.

З кінця літа 1944 року УПА перерізає радянські комунікації, грабує і спалює військові склади на території Західної України.

Дії проти радянських і польських партизанів

ОУН і УПА блискуче діяли проти польських сіл, з яких нацисти вже викрали чоловіче населення. Вони успішно знищували невеликі диверсійно-розвідувальні групи, які Червона Армія скидала на територію Волині. Вони сковували рух червоних партизанів і заважали їм воювати з нацистами. Але ні розгромити червоних партизан, ні засилати своїх агентів в партизанські загони для знищення командного складу ніяк не могли.

22 липня 1943 року 200 червоних партизан відбилися від 600 бойовиків УПА.

Партизанська армія Ковпака поводилася з УПА, як регулярна армія з партизанами: упівці знищували дрібні загони, передаючи полонених нацистам і повідомляючи нацистам про пересування Ковпака. Але не нападала на значні сили. Якщо УПА йшла у відкритий бій, то тільки разом з вермахтом і СС.

Внутрішні війни українських націоналістів

Бандерівська УПА - тільки одна з повстанських армій. Фронт української революції підпорядковувався ОУН (м). Відомо ще до десятка українських загонів, які не підпорядковувалися ОУН (б). Довгий час вони діяли самостійно.

У ряді районів України, аж до Житомира, початку 1942 роки вже діяла УПА під командуванням Тараса Бульби-Боровця.

2 серпня 1941 року формує загін в 1000 чоловік - «Поліська січ». Командування 213-й дивізії вермахту було досить «січчю»: бойовики акуратно очищали територію від дезертирів, залишків радянських військ і загонів НКВС.

Нацистська адміністрація намагається віддавати накази Боровцю. Той заявляє, що підтримує зв'язок з вермахтом як союзник. Підкорятися адміністрації він не має наміру. 12 листопада 1941 року Боровець відмовився виконати наказ про знищення євреїв: «Поліська січ» є українським формуванням і не перебуває під юрисдикцією німецької влади ».

15 листопада 1941 року загони Боровця пішли на нелегальне становище. Боровець відмовився від чину генерала-хорунжого. З тих пір «Поліська січ» перейменована в «Українську повстанську армію».

Як «законного уряду України» Боровець визнавав Уряд Української республіки, яке жило в Варшаві з 1920 року. Він не визнавав ОУН як узурпаторів і жорстоких людей, які розстрілювали українців з Червоної Армії, євреїв і поляків. Але УНР не визнає Боровця.

На територію, контрольовану Боровцем, натискають нацисти: відбирають продовольство, висилають робочу силу до Німеччини. У квітні-травні 1942 року формування Бульби-Боровця переходять до партизанської боротьби з німцями: підривають автомашини і адміністративні будівлі. У серпні переходять до акцій на залізниці, де знищують німецькі транспорти. Однією з найбільших акцій серпня 1942 року було, названа так потім в своїх мемуарах самим Боровцем, «Шепетівська офензива».

До лютого 1943 року «бульбівці» нападали на склади вермахту для забезпечення себе провіантом.

Вів Боровець і переговори з радянськими партизанами. Союз з СРСР не відбувся, тому що Бульба-Боровець стояв на позиціях повної незалежності України, що для Москви було категорично неприйнятно.

Пізніше Т. Бульба-Боровець направив полковнику Лукину лист такого змісту: «Як громадяни Української Народної Республіки українські партизани не потребують жодної амністії від уряду СРСР. УПА є суверенні Збройні сили УНР і такими залишаються. Ні в яку чужу армію УПА не віллється. ... Українські збройні сили готові укласти з СРСР світ і військовий союз проти Німеччини тільки тоді, коли СРСР визнає суверенність УНР. До моменту закінчення політичних переговорів УПА згодна укласти перемир'я зі Збройними силами СРСР і дотримуватися нейтралітету. Загальна повстання на всій Україні проти німців УПА підніме тоді, коли буде відкритий другий фронт на Заході ... »(Тарас Бульба-Боровец'. АРМIЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ. Наклад Товариства« Волинь ». Biннiпег - 1981 - Канада. С. 220)

Але про нейтралітет домовилися, обмінялися паролями. Це дозволило червоним партизанам розгорнути активну діяльність своїх груп і формувань, активізувати терористичну і диверсійну діяльність в тилу.

Перемир'я між партизанами і формуваннями Бульби-Боровця було розірвано 20 лютого 1943 року, після того як радянські партизани розстріляли 6 чоловік із загону Бульби, у яких був неправильний пароль для проходу. Як потім виявилося, запідозривши про переговори з німцями, полковник Лукін самостійно змінив паролі, не повідомивши про це Т. Бульбу.

Пізніше радянські партизани перейшли до співпраці з польськими поселенцями і польськими партизанськими загонами, що посилило напруженість в регіоні, особливо на Волині. Польські поселення в Гуті Степанської, Пшебраже, Білині, Кисилин, Брище і інших місцях стали фортифікаційними базами радянських партизан.

У березні 1943 року ОУН веде переговори з Боровцем, хоче об'єднати його загони зі своїми. Домовленості сторони не досягли.

В кінці червня 1943 року вийшло розпорядження Романа Шухевича про перепідпорядкування всіх збройних загонів бандерівського УПА. УПА (б) починає насильно поглинати або знищувати загони ОУН (м) і УПА Бульби-Боровця. 7 липня 1943 збройні формування ОУН (б) розбили військові обози ОУН (м). Взяті в полон командири інших загонів частково знищувалися. Тоді загони ОУН (м) вливаються в організацію Боровця.

На серпень 1943 року припадає пік активних дій бандерівської УПА проти УПА Бульби-Боровця. Убито кілька його командирів, захоплена дружина Бульби-Боровця. Після довгих катувань її теж убили. До кінця вересня 1943 року УПА Бульби-Боровця фактично перейшла в підпілля.

20 листопада 1943 року Боровець разом з ад'ютантом прибув до Рівного для переговорів з німецькою окупаційною владою. В результаті його переговори ні до чого не привели, і він разом з ад'ютантом був заарештований і провів 12 місяців в спеціальному політичному бараку концтабору Заксенхаузен. Звільнений з табору в вересні-жовтні, як і більшість політичних активістів.

Особливої ​​ролі в політиці Боровець вже не грав. З 1948 року жив в еміграції в Канаді. Видавав журнал «Меч i Воля», створив Українську Національну Гвардію.

Недобиті формування ОУН (м) продовжували діяти паралельно з УПА-ОУН (б) до 1945-го. Останні переговори між мельниківцями і бандерівцями проходили восени 1944 року і призвели до приєднання карпатських підрозділів ОУН (м) до УПА ОУН (б). В цей час Червона Армія вже переходила Карпати.

Дії УПА проти Червоної Армії

В кінці 1943 - початку 1944 року, з наближенням радянських військ (1-й Український фронт, 13-а і 60-я армії) до районів дій УПА, окремі загони УПА чинили їм збройний опір спільно з вермахтом.

Але проти регулярної армії партизани були малоефективні. Їх метод - партизанські дії в тилах: засідки на шосейних дорогах, обстріли машин, вбивства окремих військовослужбовців, нападу на військові склади, диверсії на комунікаціях. ОУН-УПА намагалися зірвати мобілізацію і поставки продовольства для Червоної Армії.

Тільки з січня по лютий 1944 року в Рівненській області було зареєстровано 154 нападу на підрозділи і окремих військовослужбовців Червоної Армії, в результаті чого було вбито 439 радянських військовослужбовців.

З 7 січня по 2 березня 1944 року в смузі дій 13-й армії було зареєстровано до 200 нападів загонів УПА на невеликі колони з військовим майном і невеликі групи червоноармійців. В результаті одного з таких нападів отримав поранення в стегно і пізніше помер командувач 1-м Українським фронтом генерал Ватутін.

У міру того як Червона Армія займала територію Польщі, приєднану в 1939 році до СРСР, ОУН-УПА менше воювали з військовими частинами і більше нападали на склади і на тилові комунікації.

В середині березня 1944 року в Рівному було створено оперативний штаб для боротьби з українськими націоналістами. У ці області були спрямовані 2 бригади ВВ НКВС і оперативні групи з працівників НКВД і НКГБ. У тому числі з колишніх партизан створено 19 опергруп загальною чисельністю тисячі п'ятсот вісімдесят одна людина. До 7 квітня в ході 65 операцій було знищено 2600 і взято в полон 3256 оунівців. Власні втрати склали 112 убитих і 90 поранених. За період з 21 по 27 квітня 1944 року відбулася 26 боїв і сутичок між НКВД і УПА, в ході яких було знищено 2018 і захоплено в полон 1570 членів ОУН і УПА. Власні втрати - 11 вбитих і 46 поранених. Цим цифрам можна вірити - вони із зведень, які робилися «для себе». А ось за даними УПА, тільки в одному бою під Гурбами було знищено 2000 «більшовиків» при власних втратах в 200. Втім, ці зведення потрібні були для пропаганди.

В кінці серпня до «ліквідації німецько-українських націоналістичних банд» підключаються колишні радянські партизани.

За вересень 1944 року ковпаківці знищили 981 «бандита» і взяли в полон 262 «спільниками бандитів». З 1 жовтня по 5 листопада знищили 128, взяли в полон 423 «бандита» і захопили 231 «спільниками бандитів». Це при власній чисельності в 1635 чоловік.

Але найефективнішим заходом виявилася амністія.

14 лютого 1944 року виходить звернення Уряду УРСР «До учасників так званих УПА і УНРА», яким в разі добровільної явки з повинною обіцяла амністія для не вчиняли тяжких злочинів.

Другий і теж ефективним заходом став заклик - мобілізація чоловічого населення, і перш за все до 30 років, в діючу армію. До 25 квітня 1944 року був мобілізовано 170 тисяч, а до 23 вересня 525 тисяч (з них 72 тисячі поляків), що проживали в Західних областях.

УПА і ОУН-СБ намагалися не допустити мобілізацію, нападаючи на колони покликаних, знищуючи сім'ї і навіть цілі хутори тих, хто був призваний в Червону Армію. Злоба оунівців зрозуміла: заклик позбавляв ОУН і УПА людських ресурсів.

В тилу ворога

Історію ОУН і УПА 1945-1953 років можна розповідати довго. Але буде це одноманітна історія вибухів, пожеж, убивств, облав.

Вважаючи Волинь і Галичину «західними областями СРСР», НКВД вело справжнісіньку війну, рухаючи по Волинській, Рівненській, Тернопільській, Станіславської, Чернівецької областей стрілецькі дивізії, кавалерійські полки, шабельні ескадрони, стрілецькі бригади, окремі стрілецькі батальйони - загальним числом в 26 304 особи (дві дивізії!).

Всього від дій ОУН-УПА в період з 1944 по 1956 рік загинуло 3199 військовослужбовців Збройних сил, прикордонних військ і внутрішніх військ СРСР, з них 2844 до 1 травня 1945 року. Як тоді говорили, «убитими і повішеними». А на кожного вбитого доводилося 2-3 «зниклих без вести і вивели в ліс». Тобто втрати - 15% спискового складу військ. Втрати війни!

Двох дивізій виявляється недостатньо. 9 жовтня 1944 року по НКВД і НКГБ СРСР видається наказ «Про заходи боротьби з оунівського підпілля і ліквідації озброєних банд ОУН у західних областях СРСР». Наказом в Західну Україну перекидається 1 полк конвойних військ (1500 чол.), 1 полк з охорони промпідприємств (1200 чол.), 3 бронепоїзда з десантом по 100 чоловік, прикордонні полки з Туркменії і Молдавії.

До листопада 1944 року був сформований 203 винищувальних батальйони (27 796 бійців) і 2997 груп сприяння (27 385 членів). До кінця 1944 року в західних областях налічувалося 212 винищувальних батальйонів (23 906 бійців) і 2336 груп сприяння (24 025 членів).

За даними радянських істориків, лише в 1944-1946 роках було знищено понад 56 тис. «Бандерівців», 16 тисяч з'явилися з повинною, і 108 тис. Осіб були взяті в полон. Очевидно, що репресіям (зокрема, вислання в Сибір) піддавалися і мирні жителі, що надавали допомогу УПА. Соціальна база підтримки повстанців скорочувалася.

Оунівці та інші партизани мали армійське озброєння. НКВД захопило 1 літак (У-2), 1 бронемашину і 1 бронетранспортер, 35 гармат, 323 мінометів, 321 станковий і 2588 ручних кулеметів, 211 ПТР, 18,6 тис. Гвинтівок, 4,2 тис. Автоматів, 135 рацій і 18 друкарень.

Бандерівці «сідали в Поховайте» - тобто в замасковані підземні бліндажі, і зі схронів робили свої набіги на радянські установи і на підрозділи окупаційної Радянської Армії. Деякі схрони були величезними, площею в десятки тисяч квадратних метрів, дерев'яними підземними фортецями з багатьох приміщень, з'єднаних переходами.

У Радянській же Армії виділялися особливі загони, які перевіряли спеціальними щупами - чи немає під землею схрону?

1947 рік став останнім роком для ОУН і УПА на території Польщі - переселення українського населення і висока активність польських органів правопорядку змусило залишки УПА і підпілля ОУН пробиратися на Захід найбільш безпечним шляхом - через Чехословаччину. З півтора-двох тисяч членів УПА, що діяли в Польщі, до мети змогли дістатися близько ста чоловік.

Формально діяльність штабів і підрозділів УПА була припинена 3 вересня 1949 року. Це, однак, не означало припинення діяльності всього націоналістичного підпілля на Західній Україні. Великі загони були фактично ліквідовані до кінця 1953 року. Окремі дрібні групи діяли до початку 1956 року.

Останній бій партизанської групи УПА відбувся 12 жовтня 1959, біля хутора Лози Підгаєцького району Тернопільської області.

Останнім повстанцем називав себе Ілля Обершін, який провів сорок років на нелегальному становищі і покинув ліс тільки в 1991 році, після здобуття Україною незалежності.

Громадська думка сучасної України і ставлення до ОУН-УПА

У Польщі Бандеру оцінюють негативно, як винищувача поляків. У 2004 році, коли було розпочато будівництво величезного пам'ятника Бандері біля колишнього костелу Св. Ельжбети у Львові (побудованого польської громадою на початку XX століття), голова «Союзу поляків на Україні» назвав ці дії провокацією. Пам'ятник був відкритий 13 жовтня 2007 року і цілодобово охороняється нарядом міліції. Перші пам'ятники Бандері, що встановлювалися в 1990 і 1991 роках, були підірвані невідомими.

З середини 1990-х на Україні порушувалося питання про надання особливого статусу ветеранам ОУН-УПА.

Уряд сучасної України належить до Бандери як до національного героя, керівника національно-визвольної боротьби українського народу проти радянського тоталітаризму та нацизму. Чим нацист так вже краще комуністів, не роз'яснюється.

11 травня 1995 року Львівська облрада прийняла рішення «Про статус ветеранів Української повстанської армії, гарантії їх соціального захисту», згідно з яким УПА визнано воюючою стороною у Великій Вітчизняній війні, а її ветеранів - борцями за свободу і незалежність України на території Львівської області.

14 жовтня 2005 року урядова комісія на чолі з віце-прем'єром В'ячеславом Кириленком схвалила експертні висновки робочої групи Національної академії наук, яка запропонувала вважати діяльність ОУН-УПА боротьбою за свободу і незалежність України.

У 2006 році президент України Віктор Ющенко під час урочистостей, присвячених Дню Перемоги, заявив про необхідність примирення ветеранів ОУН-УПА з ветеранами Радянської Армії і звернувся до Верховної Ради з проханням якомога швидше прийняти закон про статус воїнів УПА - «Верховна Рада повинна віддати данину поваги всім, хто захищав свою батьківщину, і проголосувати за закон, який визнає воїнів УПА ветеранами війни. Це наш борг перед поколінням батьків ». Категорично проти визнання ветеранів ОУН-УПА воюючою стороною виступили представники КПУ. Її керівник Петро Симоненко заявив сьогодні, 9 травня 2006: «Ми зробимо все, щоб не допустити реабілітації бандерівців».

Тим не менше 19 липня 2006 року уряд Юрія Єханурова схвалив законопроект «Про соціальний захист учасників національно-визвольного руху 1939-1956 років», що зрівнює їх з учасниками Великої Вітчизняної війни по наданих пільгах. Цей законопроект, однак, так і не вступив в силу.

14 жовтня 2006 року, в 64-ту річницю створення УПА, президент України Віктор Ющенко підписав указ «Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення», в якому зажадав від уряду розробити законопроект про надання особливого статусу ветеранам ОУН -УПА, а від Міністерства освіти і науки - популяризувати історію УПА як українського національно-визвольного руху, організувати випуск літератури, науково-популярних філь мов і передач про участь українців у Другій світовій війні, «всебічно і об'єктивно висвітлювати в навчально-виховному процесі» діяльність таких організацій, як ОУН-УПА, Українська визвольна організація та інших.

При цьому Херсонська обласна рада (30 березня 2007 року) і Харківська обласна рада (3 квітня 2007 року) прийняли звернення до Верховної ради, в якому закликали депутатів не допустити реабілітації членів ОУН-УПА та присвоєння їм статусу учасників Великої Вітчизняної війни.

12 жовтня 2007 року Указом президента України Віктора Ющенка Роману Шухевичу було присвоєно почесне звання «Герой України» «за видатний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України і у зв'язку зі 100-ю річницею з дня народження і 65-ю річницею створення Української повстанської армії ».

19 жовтня 2007 року Луганська облрада ухвалила звернення до Ющенка, що закликає скасувати цей указ.

3 грудня 2007 року Харківська обласна рада піддав критиці дії Віктора Ющенка, розцінивши їх «як спробу нав'язати українському суспільству бачення подій в роки Великої Вітчизняної війни з точки зору обмеженої групи осіб, які винні в скоєнні найжахливіших злочинів проти миру і людства», а також заявили, що «спроби реабілітації колабораціонізму і зради ведуть до розбрату, загрожують майбутньому України».

Харківська обласна рада закликав «не допускати героїзації ОУН-УПА» і запропонував органам влади на території області «демонтувати в разі наявності будь-які пам'ятні знаки, встановлені на честь ОУН-УПА або їх бойовиків».

На наступний день Українська народна партія заявила про необхідність розпуску Харківської обласної ради за «антидержавну і антиукраїнську позицію».