Копія першої ракети V-2 в музеї Пенемюнде. Як і в оригіналі, на основу ракети нанесене зображення з німецького фільму Жінка на Місяці (нім. Frau im Mond)
Пенемюнде, аварія Фау-2
1. Боєголовка (Gefechtskopf)
2. Гіроскопічна система (Kreiselsteuerung)
3. Система управління і контролю функціонування (Steuerung und Funkkontrolle)
4. Бак рідкого палива (спирт)(Treibstoff-Tank (Alkohol))
5. Корпус ракети (Raketenkörper)
6. Бак кисню (Sauerstoff-Tank)
7. Бак перекису водню (Wasserstoffperoxid-Tank)
8. Бак охолоджувальної речовини (азот)(Kühlmittel-Tank (Stickstoff)
9. Перекисоводневий двигун (Wasserstoffperoxid-Motor)
10. Турбопомпа (Turbopumpe)
11. Спиртово-кисневий пальник (Alkohol/Sauerstoff-Brenner)
12. Корпус двигуна малої тяги (Triebwerkskörper)
13. Головна камера згоряння (Hauptbrennkammer)
14. Лопать стабілізатора (Stabilisierungflosse)
15. Вприскувач спирту (Alkohol-Einspritzung)
16. Газоструменевий руль (Gasruder)
17. Аеродинамічний руль (Luftruder)
Старт Фау-2, літо 1943
Лінія виробництва Фау-2 біля концтабору Дора
Стартовий майданчик з ракетами Фау-2
Фау-2
Фау-2 (нім. V-2 (Vergeltungswaffe-2) — дослівно зброя відплати) — одна з ракет проекту «Зброя відплати», інша назва нім. А-4 (Aggregat-4) — одноступінчата балістична ракета, розроблена німецьким конструктором Вернером фон Брауном.
Застосовувалась Німеччиною наприкінці Другої світової війни для ураження міст і великих об'єктів на території Великої Британії і Бельгії. Після війни була прототипом для розробки перших балістичних ракет в США, СРСР та інших країнах..
Будова[]
Фау-2, одноступінчата балістична ракета з рідинним ракетним двигуном і автономним управлінням на активній ділянці траєкторії. Стартова маса майже 13 т, маса вибухової речовини 800 кг, довжина 14 м, максимальний діаметр корпуса 1,65 м, швидкість польоту наприкінці активної ділянки траєкторії 1700 м/с (6120 км/год), дальність польоту до 320 км. Фау-2 мала складну конструкцію, що обходилася у виробництві вдесятеро дорожче, ніж Фау-1, і коштувала в середньому 119600 рейхсмарок, але була абсолютно невразлива для засобів ППО того часу. Проте невисока точність влучення (в круг діаметром 10 км влучало тільки 50% запущених ракет) й недостатня потужність бойового заряду не давали змоги ефективно використовувати цю перевагу. З 4300 запущених ракет понад 2000 вибухнули на землі чи в повітрі при запуску, або вийшли з ладу в польоті, 1402 з тих що долетіли, застосовано безпосередньо проти Великої Британії, 517 із них вибухнули в Лондоні.
Основні технічні характеристики[]
| Довжина, мм | 14 000 |
| Діаметр корпуса, мм | 1 650 |
| Діаметр зі стабілізаторами, мм | 3 550 |
| Маса незаправленної ракети з боєголовкою, кг | 4 000 |
| Маса стартова, кг | 12 900 |
| Корисне навантаження, кг | 1 000 |
| Маса вибухової речовини, кг | 750 |
| Маса спирту (частка води - 25%), кг | 3 965 |
| Маса рідкого кисню, кг | 4 970 |
| Маса перекису водню, кг | 129 |
| Маса перманганату натрію, кг | 15,8 |
| Маса рідкого азоту, кг | 13,5 |
| Витрата палива, кг/с | 127 |
| Пропорція суміші (спирт/кисень) | 0,81 |
| Час горіння максимальний, с | 65 |
| Тяга на старті, кг | 25 000 |
| Тяга перед відсічкою палива, кг | 4 200 |
| Прискорення на старті, g | 0,9 |
| Прискорення перед відсічкою палива, g | 5 |
| Температура в камері згоряння, °C | прибл. 2 700 |
| Тиск в камері згоряння, атм. | 15,45 |
| Тиск запалювання (понад тиску в камері згоряння), атм. | 2,4 |
| Швидкість подачі палива, м/с | 2 050 |
| Час набору швидкості звука, с | 25 |
| Швидкість польоту по траєкторії максимальна, м/с | 1 600 |
| Швидкість в момент удару, м/с | 900...1 100 |
| Висота в момент відсічки подачі палива, тис. м | 22 |
| Віддаль від місця старту до моменту відсічки подачі палива, км | 24 |
| Найвища точка траєкторії, тис. м | 80...90 |
| Дальність польоту максимальна, км | 320 |
Історія створення[]
В 1926 році в Німеччині була організована самодіяльна група — Товариство міжпланетних сполучень (Verein für Raumschiffahrt). В кінці 1929 року міністр оборони Німеччини віддав наказ про вивчення можливості використання ракет для військових цілей, а в 1932 була створена експериментальна станція для ракет на рідкому паливі в Куммерсдорфі під Берліном. В цьому ж 1932 році Verein für Raumschiffahrt організовало виставку для армії і відповідальному за військову ракетну програму капітану Вальтеру Дорнбергеру була продемонстрована експериментальна ракета, розроблена молодим німецьким конструктором Вернером фон Брауном. Незважаючи на те, що можливості показаної ракети були досить обмежені, Дорнбергер запропонував фон Брауну та іншим членам Товариства продовжити розробку під управлінням військових. Фон Браун погодився працювати на таких умовах.
У грудні 1934 був досягнутий успіх у запуску ракети A-2 — невеликій моделі, яка працювала на етанолі (етиловому спирті) і рідкому кисні. До цього часу було розраховано безліч потенційно придатних варіантів паливної суміші, однак військових найбільше зацікавила можливість використання етанолу, пов'язана з постійним дефіцитом нафтопродуктів для Німеччини. Етиловий спирт вироблявся у великих кількостях, як результат переробки картоплі і гідролізом деревини. Цей вид палива використовувався німцями протягом всієї Другої світової війни;
Домігшись успіху з A-2, група фон Брауна перейшла до розробок ракет A-3 і A-4 (майбутньої Фау-2). Остання повинна була стати вже повнорозмірною балістичною ракетою з приблизною дальністю польоту близько 175 кілометрів, висотою підйому до 80 кілометрів і масою корисного навантаження близько 1 тонни. Збільшення можливостей багато в чому спиралося на комплексну переробку двигуна, виконану інженером Вальтером Тілем.
Див. також[]
- Фау-1
- Фау-3
- Зброя відплати
- А9/А10 Amerika-Rakete
- Зброя Третього Рейху з реактивними і ракетними рушіями
Джерело[]
| Includes CC-BY-SA content from Wikipedia's Фау-2 article (authors) |