M24 (граната)

М24 (нім. Stielhandgranate) — німецька ручна наступальна граната.

Історія[]

Розроблена в 1915 році для озброєння німецької армії, втягнутою в позиційні бої на Західному і Східному фронтах. На відміну від російських, британських та французьких аналогів, пристрій цієї гранати максимально полегшував процедуру застосування і підвищував зручність кидка.

Граната залишилася на озброєнні після Першої світової війни; вона стала одним з головних символів Вермахту. В роки Другої світової було випущено більше 75 млн цих гранат. У російських солдатів вона отримала прізвисько "калатало", у західних союзників - "толкушка" (potato masher).

Після Другої Світової війни М24 складалася на озброєнні китайської, північнокорейської і в'єтнамської армій, використовувалася партизанськими загонами. У швейцарській армії вона "протрималася" до 1990-х років.

Будова[]

Граната складається з металевого корпусу, всередині якого знаходиться вибухова речовина (амонал або тротил) масою 160-180 г та капсуль-детонатор, закривають знизу, загвинчується кришкою дерев'яної рукоятки з розміщеним в ній запалювальним механізмом.

Запалювальний механізм тертого типу складається з дистанційної трубки з капсулем, склянка з тертим складом, чашечки стаканчика, дротяної терки з свинцевою (або порцеляновою) кулькою і шовкового шнура з порцеляновим кільцем.

Корпус гранати ґрунтували червоною фарбою і забарвлювали в польовий сірий колір або в темно-зелені тони. У такому вигляді граната застосовувалася як наступальна і мала радіус ураження уламками близько 10-15 м.

Для використання гранати в якості оборонної застосовувалася сорочка зі сталі або металокерамічного складу з насічками, яка кріпилася до корпусу дротом. Радіус ураження гранати, оснащеної осколковою сорочкою, збільшувався до 30 м, а дальність розльоту окремих осколків могла досягати 100 м.

Харектеристика та маркування[]

Маса гранати у поєднанні зі зручною дерев'яною рукояткою та розумно розміщеним центром тяжіння дозволяла вкидати її у середньому на дистанцію 35-40 метрів, фізично міцний та тренований гренадер міг закинути гранату на дистанцію до 65 метрів.

З недоліків: заряд вибухової речовини боявся вологості та був схильний до злежування під час довгого зберігання (більше одного року). Терочний запал гранати був ще одним слабким місцем: по-перше він також боявся вологості, по-друге при недостатньо різкому висмикуванні запального дроту не відбувалось запалення терочного складу і граната, звичайно, не вибухала. Все це призводило до багато численних відмов під час бою, якщо граната не вибухала на протязі 10-ти секунд після ініцілізації, вона була небезпечна не більше ніж камінь.